Головний редактор єпархіальної радіостудії «Благо» протоієрей Віктор Пушко вів мову про церковні питання в інтерв’ю з відомим богословом.«Діалоги з протоієреєм Андрієм Шимановичем» – це друге відео у двох частинах, яке з’явилося в ютубі у проєкті «Теолокація». Зустріч відбулася через віддалений зв’язок на запрошення о. Віктора. Андрій Шиманович –клірик Свято-Миколаївського собору м. Кременчук Полтавської єпархії, богослов, автор медіапроєктів та відеоблогів. Закінчив Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького і Київську православну богословську академію. Тож розмовляли про напрацювання, сучасність церкви, просвітництво, душпастирство, особливості служіння та інше цікаве.
У першій частині о. Андрій аналізує свою монографію «Біблійна екзегетика Карла Барта». У ній розглядаються теологічні погляди та особиста життєва позиція цього християнського богослова. Постать К. Барта захопила масштабністю, тематичною спрямованістю, він вільно оперує напрацюваннями Василія Великого, Григорія Богослова, інших отців церкви. Його вплив на розвиток християнської екзегетики величезний. (Екзегетика – розділ теології про тлумачення біблійних текстів, роз'яснення Святого Письма.) Багато православних богословів шанобливо відгукуються про спадщину Барта, зокрема, про його тлумачення Послання до римлян.
Друга частина «Діалогів…» присвячена розгляду актуальних проблем християнства. У ній аналізується сучасний стан та оцінюються перспективи церкви, порушуються питання просвітництва й інтелектуальної праці в українському православ'ї.
Останнім часом у православ'ї фахівці з вищою освітою мало затребувані. Отець Андрій вважає це катастрофою. Чому не сприймаються новітні виклики? Богослов узяв за приклад Румунську церкву. Там чітко поставлено зв’язок між місцем служіння і рівнем освіти. Так, священник, який має вищу духовну освіту, має служити в обласному центрі, після семінарії – в райцентрі, а хто ще навчається – в селі. Є мотивація, щоб зростати.
Деяким керівникам єпархій, як вважає о. Андрій, байдужа доля церкви, такі архієреї не беруть участі в її конструюванні. Потрібно звертати увагу на потреби своїх парафіян, заглядати в їхні душі, а не лише виконувати треби. І щоб священники не були «люди з минулого», панотець радить мати ґрунтовну освіту. Церква може мати ширше мислення і виходити за свої межі, але потрібна освіта. Занепад чи зростання церкви залежить від рівня самосвідомості, самоосвіченості. Не буде відповідної освіти, не буде капеланства, місіонерства, душпастирства, не буде бажання працювати в різних проєктах, зокрема соціальному, тоді не буде нічого. Майбутніх священників треба виношувати роками, плекати, а потім відпускати в парафіяльне життя.
Церква, головою якої є Христос, має соціальне, волонтерське, капеланське та інше служіння. Як поєднувати це із традиціями? Адже в єпархії не можуть служити лише капелани. Що буде, коли переможемо? У церквах Державний Прапор не може затулити хреста. Церква має свою ідеологію – це теологія, інакше бути не може, зазначив богослов.
Свої традиції церква повинна розкривати для сучасників. Традиція – це жива віра мертвих. А от традиціоналізм – це мертва віра живих. Щоб церква була Тілом Христовим, потрібно зрозуміти, що тіло розвивається, проходить певні процеси становлення, розвитку, розквіту. Якщо церква – живе Тіло, то вона повинна розвиватися і бути готовою до сучасних викликів. А якщо себе законсервувати в сектантській ментальності, тоді втрачаємо ознаки церкви як Тіла. Тому потрібно зберігати традиції, бути носіями того, що напрацювали попередні покоління, бути в постійному спілкуванні з ними, щоби реагувати на виклики сучасності.
За словами о. Віктора, «Теолокація» (від грец. Теос – Бог, латин. локація – місце) – проєкт, що передбачає «серію бесід і зустрічей, спрямованих на поширення й популяризацію основ теології, історії, значення богослужіння та сакрального мистецтва».
Зйомка і монтаж Ігоря Сацика. Повністю подивитися відео можна ось тут.
