9 жовтня – Йоана Богослова

Йоан був сином Зеведея й Саломії – доньки Йосифа Обручника – і братом апостола Якова. Разом зі своїм старшим братом належав до числа учнів Ісуса Христа, а під час Таємної вечері сидів поруч з Учителем.

Після свого покликання не розлучався з Господом і був з-поміж трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Йоан був свідком уздоровлення дочки Яіра і Преображення Господнього на горі Фавор; ішов за Спасителем із Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвященників Анни і Каяфи, потім і хресною дорогою; плакав разом із Матір’ю Ісуса біля хреста і чув звернені до них слова Господа: «Жоно! Це – син Твій» і «...Це – Мати твоя» (Ін. 19:26, 27).

Йоан опікувався Пресвятою Дівою Марією, а після Її успіння вирушив в Ефес та інші малоазійські міста проповідувати Євангеліє. Якось зі своїм учнем Прохором відправився у плавання, але під час сильного шторму корабель потонув. Усіх мандрівників викинуло на берег, лише Йоан залишився у морській безодні. Прохор гірко плакав, втративши свого духовного отця й наставника, і пішов до Ефеса. А на чотирнадцятий день подорожі побачив, як морська хвиля викинула людину. У ньому впізнав свого вчителя, якого Господь зберіг живим. В Ефесі Йоан розповідав про Христа. Кількість тих, хто увірував, увесь час зростала. Саме у цей час почалося гоніння на християн імператора Нерона (56–68). Йоана відвели до Рима на суд. За віру в Господа його засудили до смерті, але Він зберіг Свого обранця: ні чаша з отрутою, ні казан із киплячою олією не забрали його життя. Після невдалих спроб страти Йоана відправили на острів Патмос, де він ще багато років навчав островитян Євангелія.

За переказами, одного разу вчитель з учнем пішли на пустельну гору, дотримуючись триденного посту. Під час Йоанової молитви захиталась гора і загуркотів грім. Прохор зі страху впав на землю. Йоан підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити. «Я є Альфа й Омега, початок і кінець, говорить Господь, Який був і гряде, Вседержитель» (Одкр. 1:8), – звіщав Дух Божий через апостола. Так близько 67 року написано Книгу Об’явлення (Одкровення, Апокаліпсис), останню в Новому Завіті.

Після тривалого заслання Йоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував діяльність, навчаючи християн остерігатися лжевчителів. Близько 95 року апостол Йоан написав в Ефесі своє Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа, один одного і цим сповнити заповіді Христові.

Апостолом любові називає Церква Йоана, бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох його посланнях, що входять до Нового Завіту, йдеться про значення любові до Творця і ближніх.

Йоан набагато пережив усіх очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земного шляху Спасителя. Коли настав час відходу до вічності, він вийшов за межі Ефеса із сімома учнями і наказав приготувати для себе хрестоподібну яму, в яку ліг, повелівши засипати її землею. Учні, боячись непослуху, з плачем виконали наказ: накрили лице платом і закопали. Інші прийшли до могили, розкопали її, але, за переказом, нічого не знайшли. Щороку на місці погребіння апостола (21 травня) з'являється порох, який вірні збирають задля зцілень.

Храмове свято відзначають громади в Луцьку (підземна церква в Замку Любарта), селах Озерне, Стеблі Ковельського, Губин, Уманці Горохівського, Сильно Цуманського, Тихотин, Уляники Рожищанського, Сьомаки Луцького районного деканатів. А церква Апостола і євангеліста Йоана Богослова в с. Будище Ковельського благочиння відзначатиме ще й 10-річчя освячення.

Усі події 9 жовтня за єпархіальним календарем – ось тут.