Протоієрей Іван Гуреєв у програмі «Духовна абетка» на «12 каналі» розповів про своє служіння на сході України, яке розпочав у гарячих точках ще в 2015 році.
Спочатку це було більше волонтерство – забезпечували військовослужбовців необхідним, пригадує панотець. Із часом сформувалася команда однодумців і створилася громадська організація «Військові капелани Волині», куди входили 24 душпастирі.
Отець Іван поділився роздумами, що найкраще Різдво провести в тихому родинному колі, без гучних дійств. І не важливо, яка це буде дата – 25 грудня чи 7 січня. Він пояснив, що Православна церква України сьогодні переживає перехідний період і мине ще одне-два покоління, поки відбудеться повне розуміння, коли саме відзначати це свято.
Священник розповів, що Різдво Христове поділяється на два етапи: духовна трапеза, коли твориться молитва, і тілесна трапеза. На жаль, через війну багато храмів в Україні зруйновано і не всім воцерковленим людям вдасться відвідати богослужіння. Але головне, каже отець, як ми в душі переживаємо це торжество.
Капелан застеріг, щоб українці не використовували в період війни піротехнічні засоби: «Одна з найболючіших тем для мене особисто – салюти. Коли вперше повернувся з ротації наприкінці 2016 року, де перебував під вогнем, я зрозумів, що таке салюти, зокрема, й у нас в Луцьку. Це був больовий шок для організму. Замість салюту я відчував прильоти. І тоді зрозумів, що таке біль та страх. Те ж саме переживають наші військові. Щоб відчувати людину, треба поставити себе на її місце». Тим, хто відмовиться від салютів, капелан порадив жертвувати на підтримку ЗСУ.
На запитання ведучої про атмосферу в окопах, о. Іван Гуреєв розповів, що особисто «заряджається» від українських військових, «як від повербанків». Каже, хлопці випромінюють величезний заряд енергії. І надають їм у цьому силу дзвінки від рідних, іменні передачі, малюнки від дітей і молитви українців: «”Дух бадьорий, а тіло немічне”. Так, вони сумують за родинами, за матерями. І коли приїжджаєш до них та привозиш щось, що нагадує рідну домівку, це дає їм сили. Не лише молитва, але й увага. Саме така атмосфера робить їх сильнішими, боєздатними».
Капелан зауважив, що навіть на окупованих територіях священники ПЦУ не покладають рук та ще більше працюють заради спільної справи – перемоги над ворогом. А зруйновані та пошкоджені храми, упевнений він, відбудуємо спільно після встановлення миру в Україні.
