Розповів про це настоятель луцького храму Воздвиження хреста Господнього протоієрей Василь Клочак у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».
Його парафія вже другий рік святкує Стрітення 2 лютого. Панотець каже, що жодного заперечення щодо цього не було, як і загалом стосовно переходу громади на новоюліанський календар. Але перш ніж це зробити, звісно, священнослужитель провів ґрунтовну роботу з паствою. Він пояснив переваги переходу парафії на новий календар, у чому недолік попереднього календаря. Велися аргументовані дискусії й обговорення. Та найбільш переконливим фактором, каже душпастир, було заглиблення в історію свят зимового періоду – Різдво, Богоявлення, Стрітення.
«Щойно прозвучала інформація про бажання і потребу святкувати Різдво 25 грудня, яку надав Священний Синод, – одразу почали це обговорювати з прихожанами нашого храму. Я ставив лише одну умову: якщо переходимо на новоюліанський календар, то 7 січня святкувати вдруге Різдво не будемо», – пригадує настоятель.
Душпастир розповідає: «Різдво, від якого залежать Богоявлення і Стрітення, починаючи з древньої церкви і майже до сьогоднішнього дня, дуже подібне до свята Воскресіння Христового. Обидва започатковано наприкінці ІІ – на початку ІІІ століть. З того часу в церковних календарях вписано свята – Пасха, П`ятдесятниця і Богоявлення. Свято Богоявлення сприймали не в тому значенні, що ми знаємо сьогодні, – хрещення Ісуса Христа, а Богоявлення як і народження, і хрещення, і стрітення Спасителя у храмі».
Різдвяні свята дуже пов`язані з Пасхою ще й тим, що перед Великоднем є підготовчий період – 40-денний Великий піст, і перед Різдвом є 40-денний піст (його ще називають Різдвяним, або Малою чотиридесятницею, на відміну від Великої чотиридесятниці перед Пасхою).
Так само, як і Пасха, Різдво, Богоявлення мали сорокаденні періоди після свят. Саме на сороковий день після Пасхи – Вознесіння Христове, а після Різдва чи Богоявлення на сороковий день – Стрітення Ісуса Христа в храмі. Тому суть свята Стрітення – це явлення Спасителя на землі як Боголюдини і принесення Його земними родителями Йосипом і Дівою Марією до єрусалимського храму.
«Дуже гарно оповідає євангеліст Лука, як на сороковий день після Різдва Христового Пресвята Богородиця, згідно з тогочасним єврейським законом, згідно зі Старим Заповітом, принесла Богонемовля до храму як подяку Богові. Там Його зустріли праведні старозавітні люди, яким від Бога було відкрито, що через них буде оголошено про прихід Спасителя на землю. І саме тоді святий Симеон і праведна пророчиця Анна взяли Новонародженого на руки, за що того чоловіка було названо Богоприїмцем», – розповідає панотець.
У народних звичаях часто свято Стрітення асоціюють із зустріччю зими з весною: «Така традиція не має до Церкви жодного стосунку. Звісно, Церква багато освячувала і благословляла народних звичаїв, що були притаманні жителям різних місцевостей, як-от колядки, щедрівки. Наприклад, колядки символізують перемогу світла над темрявою, добра над злом. У такі звичаї Церква вклала новий сенс – прославлення пришестя на землю Спасителя, Який перемагає темряву, бо є “Світлом для світу”. Так само і в святі Стрітення, можливо, є якісь підстави вважати, що це “зустріч зими з весною”. Але з релігійної точки зору це винятково зустріч людини з Богом. Ще правильно казати, що Стрітення – це зустріч Старого й Нового Заповітів, але в особах Богонемовляти і праведних Симеона й Анни».
Якщо деякі люди свято Стрітення пов`язують винятково із зустріччю пір року, то це не християнська позиція, каже священнослужитель. Навіть якщо вони хрещені й ходять раз чи два на рік до церкви. Сповідування таких традицій – це повернення до язичництва, а не життя християнина.
«Хочеться пригадати притчу про батька, який мав двох синів. Один з них його слухався, залишався вірним при ньому, а другий – змарнував усе добро, що дав йому батько. Але той його не відрікся, а сказав лише, що це – блудний син. Так само, напевне, і Господь тих людей, які християнство вбачають лише в обрядах, сприймає як нерозумних, недосвідчених, сліпих дітей, які не вміють відрізнити добра від зла, істину від неправди», – зауважує панотець.
Освячення свічок на Стрітення – церковна традиція, яка бере початок у IV столітті від Різдва Христового. Перші записи про саме свято знайдено в «Щоденнику Етерії», паломниці, яка відвідала багато святих місць і описала це. У її записах свято Стрітення називалося Сороковий день після Богоявлення. Також вона описала велику процесію, яка рухалася до єрусалимського храму із запаленими світильниками. «Світильники у церквах зараз замінюють свічки. Щоб їх освятити, насамперед має бути освячена вода. Тому є така традиція: спочатку освячувати воду, а після цього – свічки. До речі, освячення свічок – чин Української Церкви. Російська його в нас запозичила. В Українській Церкві є святий, якого канонізувала і росіяни, – Петро (Могила). Він був Київським митрополитом, який упорядкував і видав Требник 1646 року. В ньому вперше описано дуже багато чинів і благословінь, яких немає в інших помісних церквах – ні в Єрусалимській, ні в Константинопольській, ні в російській. Зокрема, це стосується чину освячення свічок на Стрітення».
Найперше треба пам'ятати, зауважує душпастир, що всі свічки, які купують віряни у церкві, – це пожертва на розвиток чи утримання храму. Це своєрідна пожертва Богові. Їх ставлять у свічник і не забирають додому. А на Стрітення освячуються вже великі свічі, їх і називають стрітенськими. Вони у храмах не залишаються, їх запаленими несуть у домівки.
Освячена стрітенська свіча не повинна просто зберігатися як якась реліквія. Її призначення – горіти і світити. Вона нагадує нам, що ми віримо в Христа, Який є Світлом для світу. І ті, хто її використовує, теж мають бути світлом для інших. Як Господь каже: «Будьте світлом для світу… Будьте досконалими, як і Я досконалий». Колись свічки виготовлялися тільки з воску, а зараз частина – із парафіну. Так-от віск, який розплавляється, символізує піддатливість людини до виховання. Бог таким способом нагадує, що ми повинні бути покірними перед Ним, бути готовими змінити свій спосіб життя, щоб стати послідовниками Спасителя.
Ставити запалену стрітенську свічу біля вікна, коли гроза, злива, – один із народних звичаїв. «Це не є помилкою, але тільки тоді, коли під час природного катаклізму людина молиться поруч із запаленою свічкою. Бо молитва – це розмова людини з Богом, і коли стається природне лихо, просять, щоб Господь відвів це нещастя, допоміг його уникнути, щоб ця блискавка чи гроза не торкнулися будинку і його мешканців. Тому просто запалити свічку і поставити біля вікна – це неправильно. Традиція вважається благочестивою, коли при цьому відбувається молитва», – наголошує священнослужитель.
А ще освячені свічки із храму приносять додому на Страсний четвер. Їх теж треба використовувати до повного згоряння, а не зберігати: «Ці свічки викидати у смітник не можна. Якщо вже так сталося, що нікуди подіти освячену свічку, бо, наприклад, помер її власник, то треба принести у храм. Їх збирають у спеціальні ящики при церквах і потім передають на переплавлення. Але зараз часто про недопалені свічки запитують волонтери: вони їх забирають і переплавляють, виготовляючи окопні свічки для військових».
Декоративна або ж аромосвічка може стати стрітенською, але після освячення її у храмі – спільною молитвою та водою. «Зі свого дитинства я пам'ятаю, як назбирували недопалені свічки. Бджолярі приносили віск, його топили. Старші парафіяни приносили спеціальний шнурок і зверху на нього виливали віск. Донизу утворювалася найтовстіша частина свічки, а зверху – найтонша. Вони були півметрові, метрові й навіть півтораметрові. Під час богослужіння, особливо на Літургії, їх тримали найповажніші парафіяни. Це були чоловіки й жінки. Тому стрітенською свічкою може бути і та, яка виготовлена своїми руками. Головне – освятити її в церкві під час богослужіння», – звертає увагу душпастир.
Сьогодні церкви можуть замовити свічки різних форм. Наприклад, вінчальні мають свій орнамент, стрітенські деякі майстерні виливають у вигляді колоска чи іншими візерунками. Форма не змінює сутності свічки. Вона горить і нагадує нам про Ісуса Христа, про тепле ставлення до близьких людей.
«”Пам'ятай день святий святкувати”. Так сказано у Святому Письмі для віруючих, як готуватися до свят і яких традицій дотримуватися. Хтось святкує тим, що приходить у храм, молиться, сповідається і причащається. Комусь не склалося в цей день прийти до церкви, тому людина молиться, читає Біблію вдома. Ще у когось виникли обставини, через які не змогли прийти на богослужіння, але зробили це опісля і не забули про добру справу. Ось так треба жити. Молитва, участь у богослужіннях і добрі справи – так треба проводити свята за церковною традицією», – підсумував панотець.
Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
