Протоієрей Едуард Тарарук про життя в Латинській Америці

Протягом 12 років жив у Федеративній Республіці Бразилія, в парафії Вселенського патріархату міста Апукаран. Туди потрапив на тимчасове служіння, але затримався і не шкодує. «Скільки ти не жив би в Україні, скільки ти фільмів не дивився би, книжок не читав би, розповідей не чув би, поки все на власному досвіді не пройдеш, не взуєш ті черевики і в тих черевиках не пройдешся, то до кінця не зрозумієш», – каже священнослужитель.

Панотця призначили на сформовану парафію, що знаходиться в колонії Нова Україна. Так її ще сотню років тому назвали вихідці з нашого краю. А їхні діти і внуки тепер складають більшість української діаспори. «На папері вони бразильці, бо їхні батьки і діди народилися в Бразилії, але в душі вони українці з українським менталітетом». І вони бережуть свої народні традиції. Готують українські страви, одягають вишиванки. Дуже пишаються своїм українським походженням. «Стоїть такий кіоск дерев'яний і пофарбований у жовто-блакитні кольори, тризуб намальований і там продають мед. Там живуть українці, які колись приїхали, вони мають свої пасіки», – каже священник.

Спершу вірянами храму були тільки етнічні українці, та згодом почали приходити місцеві бразильці. Одружувалися там, хрестили дітей, приймали православну віру, хоча в Апукарані діє з десяток найрізноманітніших конфесій (більшість бразильців католики). З усіма представниками духовенства мали дружні взаємини: «із греко-католицькими, римо-католицькими, протестантами. Тобто спілкування на релігійному рівні йшло завжди і постійно».

Бразильці надають великого значення вірі та церкві. Іменем Ісуса Христа, Діви Марії, інших святих названо заклади освіти і медицини. Таке ж поважне ставлення і до духовенства. «Бразильці дуже шанобливо ставляться до священників будь-якої конфесії: чи то православні, чи то католики. Навіть на вулиці сторонні люди, бразильці (не знаю, якої конфесії), підходили і брали благословіння: “отче, благословіть”, “отче, помоліться за мене”».

За час перебування в Апукарані панотець вивчив португальську (офіційна мова Бразилії). Проповідував не тільки українською, але об’єднав чимало місцевих.

У цьому регіоні дуже не вистачає православних священників, тож залишити свою духовну родину без настоятеля він не міг. А коли на парафію прийшов наступник, тоді й повернувся в Україну. «Ми усвідомлювали, що це війна, що це можуть бути бомбардування, що це може бути велика загроза і для нас, і для нашої дитини. Але якось, знаєте, Бог давав на душі такий спокій, що нас це абсолютно не лякало», – зазначив душпастир.

Зараз о. Едуард є кліриком Волинської єпархії, очолює громаду Великомученика Георгія (Юрія) Переможця в обласному центрі.