
Мучеників Памфіла, пресвітера, Валента (Уалента), диякона, Павла, Порфирія, Селевкія, Феодула, Юліана, Самуїла, Ілії, Даниїла, Єремії, Ісаї (307–309). Мучеників персидських у Мартирополі (IV). Преподобного Маруфа, єпископа Месопотамського (422)...
Прагнення до перебування зі Всевишнім інколи в сучасному світі відбувається лише формально. Ми можемо ходити до храму, брати участь у церковному житті, проте не дбати про свою душу. Архіпастир запитав у пастви: «Ви відчуваєте, що у вас живе Христос? Із чим виходите сьогодні з храму?». Адже на Богослужіння ми приходимо, аби розмовляти з Господом і відновити з Ним зв’язок. То чи відчуваємо ми Його присутність? Чи просто прийшли дві години відстояти у церкві? – поцікавився керуючий єпархією.
Потому владика розтлумачив, що маючи у серці любов, ми впускаємо у свою душу Спасителя. В іншому ж випадку ми просто виконуємо ритуали. Потрібно усвідомлювати і відчувати присутність Бога у житті та любов у серці. Чи Христос нам потрібен просто «щоб був»? Як у життєвих ситуаціях: коли ми їдемо в далеку дорогу чи влаштовуємося на нову роботу, тоді йдемо до Причастя. Це винятково споживацьке ставлення, а не любов, розповідає владика Михаїл.
Отож маємо усвідомити, що Христос приходить до нас, коли ми маємо у серці любов, і йде звідти, коли ми її втрачаємо. Тому варто піклуватися про стан своєї душі, аби завжди перебувати з Богом.