Цього дня ми вшановуємо благовірних князів Бориса і Гліба, перших за часом канонізації святих Русі-України, та мученицю Христину. Три парафії нашої єпархії відзначають престольний празник.
Ці страстотерпці (у хрещенні Роман і Давид) – молодші сини рівноапостольного київського князя Володимира. Брати народились незадовго до Хрещення Русі, тому їх виховували у християнському благочесті.
Старший Борис мав гарну освіту, любив читати Біблію, твори святих отців, а особливо житія угодників Божих. Під їхнім впливом запалав бажанням наслідувати подвиги святих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Гліб із раннього дитинства поділяв прагнення брата присвятити життя служінню Богові. Обидвоє вирізнялися милосердям і добротою, наслідуючи приклад свого батька.
Борис отримав у спадок Ростов. Молодий князь мудро керував своїм князівством, поширював православну віру та турбувався про людей. Князь Володимир знав про мужність і мудрість сина, тож одного разу доручив йому керувати раттю в поході проти печенігів. Коли Борис повертався, то почув звістку про смерть батька. Вона сталася несподівано, Володимир не залишив заповіту, а закону про престолонаслідування не було. Борис був старшим із братів, народжених у християнському шлюбі, його любили кияни і рать. Проте сином, старшим за роками, але ще з язичницького шлюбу і нерідним Володимиру, був непопулярний турівський князь Святополк. Він перебував тоді у в’язниці в Києві, куди його посадив Володимир за непослух. Святополк вирвався звідти і проголосив себе великим князем Київським. Боячись суперництва, підіслав убивць до братів. Борис міг претендувати на престол і мав для цього достатньо війська, проте це означало б громадянську війну на Русі перед ймовірним наступом зовнішніх ворогів. Тож він відмовився від боротьби. Борис уже знав, що його чекає, з готовністю чекав на свою смерть. Убивці прийшли, коли князь молився у шатрі на березі річки Альта. Після молитви вони увірвалися до Бориса і пронизали його списом. Тіло страстотерпця привезли до Вишгорода і таємно поховали у храмі Василія Великого.
Після цього злоба Святополка не закінчилась. Він викликав Гліба із Мурома до Києва, повідомивши неправдиво, ніби його батько дуже хворий. Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити. Князь Гліб уже знав про спочинок батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті. Спочив князь Гліб у Бозі, молячись неподалік Смоленська.
Їхній рідний брат св. Ярослав Мудрий, ставши великим князем київським, подбав про те, щоб розшукати останки Гліба, котрі були впродовж чотирьох років непоховані, та звершив їхнє поховання у Вишгороді, у храмі святого Василія Великого, разом із мощами святого князя Бориса.
Безліч храмів і монастирів присвячено князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в багатьох храмах України.
Храмовий празник святкують парафії у Луцьку (каплиця при Волинському облвійськкоматі); в селах Романів Луцького районного і Шклинь Горохівського деканатів.
