20 березня на 98-му році життя упокоївся Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл, духовенство, чернецтво та всі вірні Волинської єпархії схиляють голови перед пам'яттю великого ієрарха, який присвятив своє майже вікове життя служінню Богові й українському народові.
У день упокоєння митрополит Луцький і Волинський Михаїл очолив панахиду в луцькому кафедральному соборі Святої Трійці за новоспочилим. У скорботному слові керуючий єпархією зазначив, що сьогодні ми відчуваємо себе сиротами тому, що перестало битися серце Святійшого, родоначальника і будівничого нашої незалежної Церкви, людини, яка присвятила своє життя служінню Богові в Україні. Томос, який ми маємо, – це його труди, як і багатотисячна паства та тисячі освячених храмів.
Волинська православна богословська академія постала також із благословіння Патріарха. Спочатку було відновлення діяльності духовної семінарії, а потім реорганізація в академію. Поруч із собором знаходиться могила митрополита Якова. Оці два архієреї відроджували незалежну Церкву, вони заклали такий фундамент, на якому ми сьогодні живемо, трудимось, молимось і спасаємось. І коли постало на порядку денному утворення єдиної Помісної Церкви, ніхто не ставив питання переосвяти, визнання таїнств тощо. У найбільш відповідальний момент ці два «стовпи» Православ’я стали основою нашої державної незалежності, церковної самобутності.
Єпархіальний паломницький центр «Україна» організував для всіх бажаючих поїздку до столиці на похорон. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл разом із єпископами, духовенством, студентами і викладачами ВПБА та багатьма мирянами взяв участь у прощанні з великим ієрархом.
21 березня ввечері наш архієрей співслужив на Всенічному бдінні, 22-го – на заупокійній Божественній Літургії у Михайлівському соборі, які очолив Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Потому відбулося відспівування. Далі жалобна процесія з тілом почесного Патріарха вирушила від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору, де й відбулося поховання.
Філарет (у миру Михайло Антонович Денисенко), Почесний Патріарх на спокої Православної Церкви України, народився 23 січня 1929 року в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області в українській родині Антона і Меланії Денисенків.
У 1946–1948 роках навчався в Одеській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою, продовживши навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 року у Троїце-Сергієвій лаврі пострижений у чернецтво з іменем Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого. 15 січня того ж року рукоположений на ієродиякона, а на день Святої Трійці 18 червня 1951-го – на ієромонаха.
У 1952 році закінчив курс МДА з ученим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.
У 1953/1954 навчальному році вчена рада МДА присвоїла йому звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії зі зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958-го зведений у сан архімандрита і призначений її ректором.
1960 року призначений керуючим справами Українського екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962-го був настоятелем подвірʼя РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).
4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський, ректор МДАіС.
14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990-го – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 року.
У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставі рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ скликав і очолив 1–3 листопада 1991 року Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 року на основі рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництва УПЦ, а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ оголошений «позбавленим сану». Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018-му.
25 червня 1992 року на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995-го у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».
11 жовтня 2018 року Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану», винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 році, не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.
Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 року скликав у храмі Малої Софії в Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 року Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.
Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.
За свою церковну, громадську та миротворчу діяльність удостоєний численних церковних та світських нагород. У січні 2019 року отримав найвищу державну відзнаку – звання Герой України.
