Військові священники та захисники взяли участь у прощі до чоловічої обителі Святителя Миколая Чудотворця, що в с. Жидичин Ківерецького деканату (Луцький р-н), у день храмового свята.
Божественну Літургію служив голова Синодального управління військового духовенства (СУВД) митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан спільно з архієпископом Кропивницьким і Голованівським Марком, архієпископом Вишгородським Агапітом, єпископом Херсонським і Каховським Борисом, єпископом Рівненським і Сарненським Гавриїлом, деканом монастирів Волинської єпархії та намісником цього монастиря архімандритом Константином Марченком, іншим духовенством, зокрема, капеланами – прикордонників, сухопутних військ та Національної гвардії України.
Від імені присутніх владика Іоан звернувся до вірян із пастирським словом, у якому привітав нашого митрополита Михаїла з 60-річним ювілеєм, а намісника монастиря о. Константина й братію – з престольним святом. Високий гість наголосив: «Цей монастир – це місце сили, в якому ми сьогодні молились і купались у благодаті Святого Духа, яка тут перебуває завдяки братії обителі».
На завершення Відправи диякон, ветеран-айдарівець, художник Руслан Кашаюк подарував для обителі власну картину та прапор.
Головна мета богомілля, яке ініціював митрополит Луцький і Волинський Михаїл за погодженням СУВД та за сприяння Держприкордонслужби України, – духовна підтримка прикордонників, молитовне єднання родин військовослужбовців, пошанування подвигу «зелених беретів», які віддали життя за Україну. Спільне паломництво стало джерелом духовної сили для захисників та засвідчило єдність нашого народу.
За словами о. Константина, у Жидичинському монастирі відбулася перша проща військових капеланів Національної гвардії України, Державної прикордонної служби та Збройних Сил України. Започаткована традиція підтримуватиметься і надалі. Обитель запрошує військовослужбовців!
Переможець конкурсу православної журналістики Олена Лівіцька у 2020 році так написала на сайті pershyj.com: «Свято-Миколаївський монастир у Жидичині вважається одним із найдавніших монастирів України. Нині тут довели, що заснований він був ще до хрещення Русі, в ІХ–Х ст. Відродження давньої обителі почалося порівняно недавно.
Наразі монастир – це комплекс споруд і пам’яток: палац митрополита; древній Свято-Миколаївський храм (тривалий період храм, який фактично був розташований у дворі монастиря, належав Московському патріархату, з волі громади у лютому 2019 року перейшов до ПЦУ); дзвіниця храму; Свято-Духівський скит.
Поруч із палацом митрополита монастир будує Воскресенський собор.
Колись комплекс монастиря був значно потужніший: поруч було приміщення, яке місцеві називали маленькою школою, була семінарія…
Жидичинський монастир 70 років мав статус лаври. Коли прийшли татаро-монголи і вирізали більше 100 людей з братії, все це занепало. У XVII ст. монастир підпорядковувався греко-католицькому ордену василіан. Після того як Катерина ІІ обмежила діяльність ордену, монастир припинив існування. Під час Першої світової війни 1914 року в будівлі розміщався штаб 11-го Ізюмського полку. Згодом тут був сиротинець. Ще згодом – резиденція Полікарпа Сікорського, так звані архієрейські палати (збудовані у XVIII ст.). У Другу світову якийсь час то був притулок для дітей, а в радянські роки – школа.
Храм поруч із палацом і дзвіниця збудовані у 1723-му.
У літопису є згадка про те, що до Жидичинського монастиря приїздив молитися князь Данило Галицький. Очевидно, на ту пору тут уже був потужний духовний осередок.
Нині братія монастиря разом із його благодійниками активно працюють над відновленням обителі. Жидичин став осередком розвитку місцевого туризму, культурного життя, краєзнавчих досліджень, благодійництва. Чимало сторінок з історії древнього Жидичина лишаються малодослідженими. Одна з таких – існування монастирських підземель.
У лютому 2020-го під Свято-Миколаївським храмом несподівано виявили давню крипту з останками похованого тут духовенства. Так підтвердилися спогади, які жидичинці передавали з покоління в покоління: нібито під монастирем та храмом є мережа підземних ходів та підземелля на три поверхи...».
