Про «подію тисячоліття», яка відбулася у 2006 р. з нагоди 1700-річчя мученицької кончини угодниці, тоді розповіла газета «Волинські єпархіальні відомості». Пропонуємо вашій увазі цей допис.
Волиняни вшанували одну зі святинь Християнства – мощі великомучениці Варвари. Уперше за майже 900 років перебування в Києві вони тимчасово покинули столицю, аби в багатьох українських містах, і в Луцьку зокрема, поширювати милість Божу. Велике паломництво до величного ювілею від часу мученицької кончини святої проводиться з благословення Патріарха Філарета.
У середньому в кожній єпархії мощі перебувають близько тижня, але для Волинської як однієї з найбільших зробили виняток: тут зберігалися майже 9 днів – з 15 до 23 травня. До цього вони вже побували в Житомирській та Рівненській областях. На Волинь на межі областей їх передав митрополит Рівненський і Острозький Євсевій, після чого відслужено короткий молебень. Святиню зустрічали єпископ Луцький і Волинський Михаїл та духовенство.
Першу зупинку в Луцьку кортеж зі святими мощами зробив на Київському майдані поблизу облдержадміністрації. Там на нетлінні останки великомучениці Варвари чекали усі священнослужителі міста і багато прочан. Перед головним адміністративним будинком області владика Михаїл із духовенством відправили акафіст святій Варварі, за яким молились про благополуччя краю. Звідти раку з мощами хресним ходом провели до Троїцького собору, ненадовго зупинившись ще й на Театральному майдані, де теж відправили молебень.
У собор гробницю вносила група священників, адже вона виявилася неймовірно важкою. Мощі поставили в центральній частині церкви та розпочали Богослужіння, яке не припинялося впродовж усього перебування святині у головному волинському храмі.
Життя великомучениці
У Православній Церкві є всього п’ять жінок, удостоєних титулу великомучениці. Тому особливо приємно, що мощі однієї з них зберігаються в намоленій нашими пращурами Україні.
Варвара – дочка знатного чоловіка Діоскора, який жив у фінікійському місті Ізіоль у IV ст. Його дружина померла, і він сам виховував єдину дочку. Як язичник усіляко оберігав її від впливу християн. Однак вона стала усвідомлювати, що Творець Всесвіту – єдиний, і чим далі, тим більше переймалася вірою Христовою. Вона відмовилась виходити заміж, і Діоспор пов’язував це із її усамітненим життям. Навіть дозволив спілкуватися з подругами-однолітками. Але християнки, які виявилися серед них, розкрили їй суть своєї віри, і Варвара прийняла хрещення.
Коли батько довідався про це, побив дочку і зачинив у кімнаті. Але Варвара свого рішення не змінювала. Тоді він зрікся її й повів до начальника управи Мартіана, аби той знущався з неї як тільки можна. Та після катувань сам Ісус Христос з’явився у в’язницю до Варвари і зцілив рани. Це здивувало Мартіана, і він попросив Варвару принести жертву богам за оздоровлення. Та вона відповіла: «Не твої боги мене зцілили, а Ісус Христос! Йому і віддам я жертву».
Варвару знову почали катувати. Її терпіння і мужність побачила дівчина Юліанія, і за те, що підтримала Варвару, дівчину повісили. А 12-річну великомученицю піддали ще більшим тортурам. Після цього обом відрубали голови. Це було 306 року після Різдва Христового. Того ж дня Діоскор та Мартіан загинули від блискавки під час грози.
Історія мощей
В Україну мощі святої перевезла з Царгорода дружина київського князя Михаїла-Святополка (правнука рівноапостольного Володимира Великого) грецька царівна Варвара. Їх помістили у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. У Володимирському соборі вони опинилися перед тим як Михайлівський було зруйновано. Майже 900 років останки зберігалися в Києві і їх нікуди не вивозили.
Але був період, коли частина мощей великої святої перебувала і в Луцьку. Як пише київська газета «Голос Православ’я» за квітень 2006 року, історія з’явлення на Волині цієї реліквії досить цікава. З давнього часу відомо, що при мощах святої великомучениці не було голови й лівої руки. Існують відомості, що приблизно наприкінці ХVІ чи на початку ХVІІ століть ковчежець із рукою святої Варвари привіз до Луцька грецький лікар, який походив із імператорської родини Кантакузінів. Святиня була покладена у Братській Хрестовоздвиженській церкві. У часи перебування на луцькій кафедрі єпископа Гедеона Четвертинського (майбутній митрополит Київський) храм обікрали зловмисники, що походили з місцевих євреїв. Серед коштовних речей злодії винесли і срібний кивот із часткою мощей св. Варвари. Вийнявши руку святої, вони кидали ії до розпаленої печі. Однак полум’я не завдало шкоди. Повторивши спробу декілька разів, крадії почали дробити руку молотками, а роздробивши, знову кинули в піч. Утім, злочин швидко розкрили. Знайшовши залишки руки святої, їх поклали знову до ковчежця. Урочистим хресним ходом, який очолив владика Гедеон, мощі перенесли до кафедрального собору Йоана Богослова у Верхньому замку.
Неспокійний період, який переживала Православна Церква на Волині в ті часи, відобразився і на подальшій долі частки мощей великомучениці. Єпископ Гедеон відчував сильний тиск з боку королівської влади Речі Посполитої, яка намагалася схилити його до прийняття унії. Побоюючись за своє життя, архієрей виїхав на Лівобережну Україну і вивіз туди ковчег із рукою святої Варвари. Ставши митрополитом, Гедеон помістив його у вівтарі Софійського собору. Після 1824 року його поклали до іншого ковчежця, який стояв за лівим криласом митрополичого храму. На початку 30-х років минулого століття ковчежець вивіз до Канади один із єпископів-емігрантів УАПЦ, яку тоді очолював митрополит Василь Липківський. Нині вона перебуває в кафедральному соборі Едмонтона.
До Варвари – з любов’ю, подякою й благанням
Щодня протягом перебування мощей на Волині потік прочан лише збільшувався. До великої угодниці Божої приходили християни з різних районів – міст і містечок, сіл і хуторів. До неї зверталися з проханням про зцілення православні і Київського, і Московського Патріархатів, католики, старі й малі, багаті й жебраки. Біля цієї християнської святині побували десятки тисяч волинян, приходячи до собору самі по собі або великими делегаціями від організацій, установ, медичних і навчальних закладів. Зокрема, біля мощей одночасно молилися керівництво та майже весь викладацький склад і студентство Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського МАУП.
16 травня єпископ Михаїл, виступаючи на пресконференції, оприлюднив відкриті листи до ієрархів Московського Патріархату – митрополита Нифонта й архієпископа Симеона, яких закликав прийти із паствою й помолитися перед мощами. Адже перебування святині в Луцьку – надзвичайна подія, здатна вагомо посприяти духовному зростанню й примиренню православних волинян та вплинути на процес об’єднання українських Церков. Однак, на жаль, на відміну від багатьох своїх священників та вірян, владики не виявили бажання подати Україні приклад єднання.
На згадку про перебуванння мощей великомучениці на Волині надруковано образки волинської ікони «Свята Варвара з житієм» – яскраве свідчення, що угодниця Божа віками достойно прославляється на цих теренах.
23 травня після акафіста у Свято-Троїцькому соборі реліквію повезли до Львова. Перед тим її хресним ходом провели до міської ради Луцька, де кортеж зробив останню зупинку – лучани на чолі з керівництвом міста прощалися з дорогоцінними мощами, молячись за кращу долю обласного центру.
Далі, після перебування на Львівщині, їх вшановуватимуть на Івано-Франківщині, Тернопіллі, Хмельниччині, Вінниччині. Звідти через Київ святиня вирушить до інших обласних центрів. І приблизно у вересні повернеться до столиці. До дня урочистого вшанування пам’яті великомучениці – 17 грудня – її мощі будуть перекладені у нову срібну раку, яка виготовляється з нагоди ювілею її мученицької кончини.
Автори статті: Андрій Гнатюк, прот. Віталій Собко, Костянтин Олексюк, Волин. єпарх. відом. 2006. № 5 (18). Фото: Сергій Дубинка, прот. Віталій Собко, Данило Зінкевич.
