Тиждень 25-й після П’ятдесятниці
Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородицi. Пророчицi Анни, матерi, пророка Самуїла (1100 до Р.Х.). Святителя Софронiя, архієпископа Кіпрського (VI). Преподобного Стефана Новосiятеля (912)...
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці села Воротнів розповів журналістам ТСН, як став священником, чому без паспорта це було годі зробити.
Іван виріс на Рівенщині, у містечку Острожець. Ще в дитинстві він, як і його брат, мріяв стати священником. Однак до середини 1970-х років це було нереально. Адже жителів сіл, які не мали паспортів, до навчальних закладів не приймали. «Без цього документа тебе ніхто не візьме, хоч як би ти хотів», – ділиться душпастир.
Таких, як Іван Левковець, було чимало. Майже 40 % населення Радянського Союзу, понад 60 мільйонів людей, отримали право на паспорт лише в середині сімдесятих. Ідеться насамперед про селян. Їх влада вважала «неблагонадійними», тож основний документ вони вперше отримали через пів століття після створення «країни Рад».
Відслуживши в армії, Іван повернувся до Острожця. Паспорта радянська система юнакові так і не довірила, тож довелося шукати інші шляхи, аби його одержати. «Заплатив чи то взятку, чи то подяку одному чоловікові – сто рублів. Це, знаєте, були дуже великі гроші. Прибиральниця тоді заробляла 60 карбованців, батько мій, тракторист, максимум міг заробити 120», – поділився з журналістами протоієрей.
Паспорта отримав лише навесні 74-го. Йому довелося завербуватися на всесоюзне будівництво Байкало-Амурської магістралі з єдиною умовою – роботу шукати в іншій області. Спочатку працював на будівництві, а потім таки вступив до Одеської семінарії. «Всі хлопці, які вступали, мусили мати паспорта. Без нього – ніяк», – поділився о. Іван.
Уже з документом про духовну освіту став настоятелем храму. Спершу його призначили в село Городище-2 Луцького району. «Важко було. Усе – і похорони, і вінчання – контролювала влада. Часто доводилося ходити „на килимок“. Та попри це я завжди хотів бути з людьми», – розповідає священник.
От уже 44 роки о. Іван є настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці у Воротневі. Парафія невелика, ділиться душпастир, вони наче одна сім’я – усі радощі та всі трагедії воєнного сьогодення переживають разом.
Більше про історію протоієрея Івана Левковця та чому селянам до середини 70-х років не давали паспортів – у репортажі ТСН за цим посиланням.