Спомин святих спасительних страстей Господа нашого Ісуса Христа...
Священник, який став… командиром
Про свій досвід військовослужбовця і священниче покликання у програмі «Духовна абетка» на «12 каналі» розповів капелан Макарій (Дядюсь).
Родом душпастир із Волині. У 2014 році митрополит Луцький і Волинський Михаїл благословив йому йти з монастиря капеланом. Тоді розпочалася його військова служба як добровольця на сході країни. Через два роки він звільнився уже з батальйону ім. Генерала Кульчицького, а ще за рік отримав пропозицію від керуючого єпархією, від активних лучан збудувати в місті Волноваха на честь загиблих побратимів із 14-ї бригади український православний храм.
Пригадує о. Макарій, що тоді було вельми помітним розділення українців на західних і східних жителів країни. Відчував себе ніби чужим, бо таким було ставлення місцевих жителів до нього спочатку. Та за період АТО Волноваха і міста навколо дуже змінювалися, люди повірили, що на них чекають хороші часи, і все навколо почало працювати – розвивався бізнес, культура, архітектура… Особливої впевненості місцевим жителям додало будівництво храму, навіть попри те, що це було поруч із місцем ведення бойових дій.
Дотепер священнослужитель підтримує тісні зв’язки з парафіянами Волновахи і вже відчуває себе своїм серед своїх. Брав участь в евакуації населення з початку повномасштабної війни в Україні. Дуже сумує, каже він, що багато вірян-біженців залишилися поза увагою держави, часто їм нікуди повертатися, вони втратили близьких і рідних людей. «Багато прихожан із Волновахи зараз у Луцьку, їм допомагали, вони вдячні, але більшості не пощастило. Вони зараз переживають складні моменти. І я не вважаю це трагедією самих українців, а трагедією на рівні влади», – каже панотець.
Однак, зазначає душпастир, людяності в українців теж вистачає: «Ми дійсно являємось дивом для всіх народів в усіх країнах. Так, у нас теж трапляються свої прогріхи… До прикладу, візьмімо ставлення до московського патріархату: відомо, скільки священників МП були навідниками ракет на мирні міста і села, але все одно люди туди ходять. Людині, щоб переосмислити, треба стикнутися з горем. Так само, якщо говорити про жителів сходу: вочевидь, щоб їм переосмислити, що Україна – це всі ми, їм треба пережити зруйновані будинки, біль за близьких людей... Але ми єдині, бо любимо країну, в якій живемо. І те, що нас розділяють, – треба з цим боротися. Треба розуміти, що світогляди у східняків і західняків завжди були різними – одні відпочивали, наприклад, у Карпатах, інші – в Росії. І з цього формувався світогляд. А коли ми розумітимемо цілі обох сторін, то шукатимемо спільні інтереси: це перемога, це вільна і щаслива країна».
Військовий капелан переконаний: щоб наблизити перемогу, абсолютно кожен українець і не лише повинен долучитися своїми діями – пожертвами або безпосередньою участю у захисті нашої держави. Він пригадує, як до повномасштабного вторгнення агресора усвідомлював, що війни не уникнути. Говорив про це своїм вірянам, але мало хто міг у це повірити, бо казали, що «своїх не вбиватимуть, вони ж братній народ». 24 лютого 2022 року у всіх був шок – вибухи у місті, руїни, паніка... Тоді панотець проїхався містом, щоб переконатися, чи є постраждалі. Заїхав у районну адміністрацію і побачив, що там готуються загони добровольців. Утішився, розповідає священнослужитель, що боротимуться і відвойовуватимуть місто. Але ворог зайшов із тилу.
Отець Макарій, ставши до лав тероборони, пригадав, що був одним із небагатьох, хто мав за плечима службу в армії. «Після кількох сигналів від прихожан перевірили місцевість і тоді комбат запропонував поставити мене командиром розвідувального взводу. І, дійсно, сформували команду, хлопці були чудові – всі молоді, переважно зі сходу країни. Були у нас і втрати – троє загиблих у моєму взводі. Під час однієї з операцій отримав поранення, але, на щастя, куля зачепила лише м`які тканини і пройшла наскрізь».
Панотець каже, що завжди підтримував військовослужбовців, але спочатку як військовий, а зараз як духовний наставник: «Хлопців треба вислухати. Особливо складно чути нарікання, що, мовляв, чоловіки зі сходу країни начебто не служать. Це – неправда! Їх там багато і в них ситуація значно складніша. Наприклад, я можу приїхати у відпустку в рідні, збережені місця. А у них все зруйновано, їм нікуди повертатися, лишилися без родин і даху над головами. Та й у розмові люди зі сходу більш закриті. Хоча весь час вони намагаються показати, що сильні, що переможуть. Найстрашніше на війні, коли хлопці довгий час там перебувають, то вони звикають до смерті. Тобто приходять свідомі, що завтра можуть загинути. Це десь і лякає, і ні. З одного боку ти приходиш виконувати завдання із розумінням і так легше працювати. А ті, хто не змирився, їм тяжче переживати момент бою, момент обстрілів».
Війна людей змінює, бо війна – це безумство, втома, страх, болото, переконаний капелан. Він певен, що тих, кому донедавна було все одно, сьогодні війна сформувала як українців, патріотів своєї держави: «Я знайшов свої старі фотографії армійські і зрозумів, що став патріотом в армії. Це корисна річ – армія. І сьогодні люди стають патріотами на війні, тими людьми, які боротимуться за вільну і щасливу Україну. Якщо вони переживуть горнило війни, – а моє завдання, щоб вони не зламалися, – це будуть справжні герої, які розбудовуватимуть країну. Однак великий біль у тому, що суспільство не готове до військових, які повертаються чи прийдуть після закінчення воєнних дій. По собі бачу: коли йду у військовій формі, хтось дивиться з надією, вдячністю, а хтось – із соромом опускає очі. Суспільство повинно бути уважним до військових і розуміти, що вони переживають біль втрати або інші неприємності. Ми маємо приймати цих людей і допомагати їм. Водночас і самим військовим треба вміти перемикатися. Приживається українська щирість, добрість. Не треба наливати 100 грамів, не треба говорити з хлопцями про війну, а обговорювати мирні аспекти, щоб у людини включалася функція жити і рухатися далі».
Насамкінець панотець дав кілька порад, яких тем слід уникати у розмові з військовослужбовцями: «Ніколи не запитуйте у військового, чи він убивав, бо майже кожен це робив, і це стрес. Не запитуйте, чи він втрачав побратимів. Погане запитання: "Як там?” Бажано з військовим не говорити про війну, про озброєння, як одягають… Із усім цим зараз ніби все нормально, от тільки не вистачає відпочинку. І не запитуйте, коли закінчиться війна. Бо вони ж для цього й воюють, щоб вона закінчилася».
Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Управління єпархії
- Капеланська служба єпархії
- Паломницький центр єпархії «Україна»
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Володимирський міський деканат
- Володимирський районний деканат
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Ковельський деканат
- Локачинський деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Любешівський деканат
- Любомльський деканат
- Маневицький деканат
- Нововолинський деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Турійський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Атаманів Петро, протоієрей
- Бабій Назар, священик
- Безкоровайний Олександр, протоієрей
- Беспалов Станіслав, священик
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бойко Андрій, священик
- Бонис Іван, протоієрей
- Борунов Павло, священик
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Ващук Віталій, священик
- Владика Валерій, протоієрей
- Войнарович Роман, протоієрей
- Вонсіцький Роман, священик
- Вронський Олександр, священик
- Гайгель Степан, протоієрей
- Гамера Микола, священик
- Герасимук Петро, протоієрей
- Гой Микола, протоієрей
- Григлевич Борис, протоієрей
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Гусак Андрій, протоієрей
- Деленів Степан, протоієрей
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Добровольський Олександр, протоієрей
- Домарацький Станіслав, священник
- Домбровський Віктор, протоієрей
- Дрозд Володимир, протоієрей
- Закидальський Андрій, протоієрей
- Заторський Іван, священик
- Зеленко Іван, протоієрей
- Зеленько Сергій, священик
- Зінчук Юрій, протоієрей
- Зінько Дмитро, священник
- Іларіон (Зборовський)
- Казмірук Олександр, протоієрей
- Качмар Микола, священик
- Кліцук Павло, протоієрей
- Клочак Василь, протоієрей
- Кобрій Роман, священик
- Кованський Артем, священик
- Колесник Вадим, священник
- Комарницький Володимир, протоієрей
- Константин (Марченко), архімандрит
- Корчинський Олег, протоієрей
- Коць Сергій, протоієрей
- Куліш Олег, священик
- Лазука Микола, протоієрей
- Левковець Іван, протоієрей
- Левочко Михайло, священик
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лисак Богдан, священик
- Лівончук Сергій, священик
- Ліпчик Віктор, протоієрей
- Літвінцов Ігор, священик
- Лозинський Володимир, протоієрей
- Лозовицький Василь, священик
- Лущинський Петро, священник
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Маласпіна Євген, священик
- Манелюк Тарас, протоієрей
- Медвєдєв Сергій, протоієрей
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мельничук Сергій, священик
- Михайлишин Василь, протоієрей
- Михалевич Віктор, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мицько Олег, священник
- Мичко Василь, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Мойсей Роман, священик
- Нестер Роман, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Нецькар Микола, протоієрей
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Олійник Матвій, протоієрей
- Онищук Михайло, протоієрей
- Оринчак Іван, протоієрей
- Пилипець Юрій, протоієрей
- Подолець Володимир, протоієрей
- Присяжнюк Володимир, протоієрей
- Пушко Віктор, протоієрей
- Пшеничка Михайло, священник
- Репіньовський Богдан, священик
- Ротченков Андрій, священик
- Рудь Євген, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Сегет Микола, священик
- Семенюк Іван, протоієрей
- Сех Андрій, протоієрей
- Сидор Андрій, протоієрей
- Сидорук Тарас, священник
- Січкар Сергій, протоієрей
- Скиба Ігор, протоієрей
- Смолярчук Микола, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Старевич Василь, протоієрей
- Стеблина Володимир, священик
- Стеблина Петро, протоієрей
- Третяк Роман, священик
- Труш Володимир, протоієрей
- Удуд Володимир, протоієрей
- Устимчук Анатолій, священик
- Устимчук Юрій, протоієрей
- Фульмес Владислав, священик
- Хімчак Михайло, священик
- Хлопецький Юрій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цап’юк Микола, протоієрей
- Царик Микола, священик
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Чвир Олег, священик
- Черенюк Володимир, протоієрей
- Черенюк Дмитро, священник
- Черенюк Ярослав, священик
- Шак Андрій, протоієрей
- Шийка Назарій, священник
- Шняк Василь, протоієрей
- Шутяк Микола, протоієрей
- Яким Богдан, протоієрей
- Яків (Мільян), ігумен
- Янів Роман, протоієрей
- Янкевич Михайло, протоієрей
- Янчук Василь, протоієрей
- Янюк Петро, священник
- Коць Микола, архідиякон
- Марцинюк Андрій, диякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Бондарчук Андрій
- Гребенюк Віктор
- Лесюк Валерія
- Маласпіна Валентина
- Ротченкова Наталія
- Савчук Лариса
- Тишкевич Богдан
- Шаюк Євген