Архімандрит Яків (Мільян) прокоментував молитву архієрея УПЦ (МП) у Рожищі біля храму парафії, яка возз’єднується з ПЦУ.У фейсбуці о. Яків повідомив, що єпископ Камінь-Каширський Афанасій (Герман),вікарій єпархії МП, читав 108-й псалом під брамою Свято-Михайлівської церкви. Оскільки в ньому містяться прокльони ворогам, архімандрит робить очевидний висновок, що для цього владики «вороги – місцева проукраїнська влада, ЗСУ, поліція, свої парафіяни, українці, котрі виявили бажання звільнити свій храм від окупації московії. І от саме на них він виригає свою ненависть, звинувачення, засудження, прокльони, бажання трагічної смерті… Для Афанасія ворог – не антихрист путін, не слуга антихриста кирил, не війська рф, не рпц агресорського патріархату, а люди своєї землі, які прагнуть перемоги над ворогом, видимим та невидимим».
Узагалі духовна людина, маючи ворогів, не спішитиме молитися цим псалмом, стверджує намісник монастиря Успіння Пресвятої Богородиці в с. Сокіл Рожищанського деканату, а буде ненавидіти лише їхнього батька – диявола, ненавидіти їхні вчинки, наміри. Для ворогів слід бажати не смерті, а спасіння від пут диявольських і гріхів їхніх.
Використовуючи в молитві 108-й псалом, важливо знати його історичний зміст. Архімандрит пояснює, що спровокувало такий гнів псалмоспівця.
«Появу тексту співвідносять з лихами, яким Давид багато років піддавався з боку Саула, першого іудейського государя.
Згрішивши, Саул позбувся благодаті, так що позбавлення його царства стало тільки питанням часу, про що сказав йому великий пророк Самуїл. Відомо було дуже багатьом також інше пророцтво цього угодника Божого: про те, що син Єссея, Давид, стане государем Ізраїлю.
З острахом спостерігав Саул виконання передбаченого: зростання популярності Давида, якого нарекли государем при тому, що той зовсім не прагнув правити, його постійні удачі на війні. Ось чому Саул прагнув знищити суперника, хоч і бачив, що йде проти волі Божої. Не раз Давиду доводилося ховатися в пустелі, навіть залишати країну. Іноді лють Саула обрушувалася навіть на невинних людей.
Особливо страшним виявився такий випадок. Укотре йдучи від Саула, Давид прийшов до Нова, до священника Ахімелеха. Воїни, що перебували з ним, натомилися, навіть ослабли від голоду. До служителя скинії Давид прийшов за простою допомогою – хоча б у вигляді їжі. Біблія вказує, що Ахімелех, який добре знав про те, як ставиться Саул до Давида, “зніяковів”. Але, нарешті, пожалів невинно переслідуваних – навіть до того, що, не маючи іншої їжі, віддав їм жертовні хліби (1 Цар. 21: 1–6).
При цьому поблизу стояв Доїк з місцевості Ідумея (південна частина царства Ізраїлю), наглядач над стадами Саула. Бачачи можливість вислужитися, він тут же про те, що сталося, повідомив цареві, представивши справу так, що Ахімелех змовляється з опальним Давидом проти государя.
Тоді Саул, засліплений люттю, велів донощику: “Іди ти, і вдар священників”. Послужливий ідумеянин зробив більше: “…напав на священників, і вбив того дня вісімдесят і п’ять чоловік, що носять лляного ефода, і Номву, місто священників, уразив мечем; і чоловіків, і жінок, і юнаків, і немовлят, і волів, і ослів, і овець мечем”» (1 Цар. 22: 18–19).
Саме це діяння спричинило біль і гнів Давида. Він готовий був зазнавати гоніння сам, але тепер мимоволі став причиною загибелі невинних людей. Причому сталося це просто тому, що Саул утратив голову від люті, а Доїк «якнайкраще» намагався виконати його наказ, не маючи ні благоговіння до святинь, ані простої людської жалості, нападав на дітей і жінок. Адже для нього було так важливо зберегти благовоління царя, свою високу посаду, і, звичайно, доходи.
Повертаючись до спровокованого МП протистояння в Рожищі, о. Яків вважає, що згаданий архієрей мав би «не захищати сина диявола та його церкву, а гуртом направити цей псалом проти справжнього ворога. Вони лише підтвердили, що упц заодно із рпц та рф».
