Декан Луцька протоієрей Михайло Онищук на прохання інтернет-видання Lampa.lutsk.ua висловив свою думку з приводу відгуку у «Фейсбуці» відомого актора, теле- і радіоведучого Сергія Притули про його похід у храм. А благочинний монастирів і прес-секретар єпархії архімандрит Константин (Марченко) прокоментував пост на своїй сторінці у цій соцмережі.
У дописі артист назвав перебування в церкві «кастингом правильності перебування у храмі». Це пов’язано з тим, що окремі парафіянки робили зауваження С. Притулі щодо правильної, на їхню думку, поведінки в Божому домі. При цьому, як висловився шоумен, «саме завдяки ось таким „порадницям“ наша молодь йде куди завгодно: в іншу віру, в атеїсти, в секти і т. д., тільки не в церкву».
Отець Михайло, зокрема, погодився із тим, що така проблема існує: «Релігійні фанатики ніколи й нікому не приносять користі. Це бажання „проявити свої знання“, і це недобре, але таке є. Це все повинно переноситись як маленька лепта терпіння і тоді буде все по-справжньому», – переконаний священнослужитель.
Проте потрібно задуматися і «шукати проблему не в церкві, не в її формі, не в місці, де вона стоїть, а замислитись, що ти шукаєш і що тобі потрібно», – зазначив душпастир. Також священик провів аналогію: «В черзі за айфонами люди розбивають один одному голови, бо в них є „мета“. Так от в черзі за спасінням, за частинкою Крові Христа, яка лилася з ран, треба зрозуміти, що треба пройти щось тернисте, а не просто комфортно заїхати».
Намісник жидичинської обителі о. Константин переконаний, що популярності у соцмережі цей пост набув лише через саме ім’я його автора. Кожна ж людина сама шукає свій шлях до Господа. А проблемою архімандрит вважає те, що «ми маємо явний брак віри в Живого і Всюдиприсутнього Бога, тому й дозволяємо собі безвідповідальне життя, безвідповідальні твердження, безвідповідальне базікання на важливі теми… Ми забули, що ми усі ПРОСТО люди. І хочемо ми того чи ні, кожен у свій час помре і стане перед лицем Бога». Тому чернець запевняє, що ми усі повинні зрозуміти: світ не крутиться навколо нас, і слід морально дорости до того, що життя «не обмежується сімдесятьма чи вісімдесятьма роками, а продовжується у вічності».
