Спомин Таємної вечері
Святителя Афанасiя Великого, архієпископа Олександрiйського (373). Перенесення мощей благовірних князiв страстотерпців Бориса i Глiба, у Хрещеннi Романа i Давида...
У проповіді високопреосвященний закликав звернути увагу на те, хто так чинить із нашими воїнами та якими методами. «Брати, родичі та добрі сусіди», зазначив архієрей, так не діють. Ті ж ідуть на нас із війною, хитрощами, підступами, як сатана: робить і каже, що не він. Убивають наших братів, синів, рідних, нищать нашу землю і кажуть – «то не ми». З огляду на Священне Писання, архіпастир наголошує, що так чинить лише диявол.
Владика закликав саме до вічної пам'яті наших героїв та пояснив, якою вона повинна бути: не одноразова, не до ювілею, не до дати, а постійна пам'ять, не просто про людину, а про життя, яке вона прожила, як прожила, во ім'я чого жила, і чому померла, і за що. Також його високопреосвященство закликав до праведного життя, щоб совість наша була чистою перед тими, хто життя своє віддав за нас.
Після цього відбулась громадська панахида на Театральному майдані обласного центру. Потому героя похоронили на алеї почесних поховань міського кладовища поблизу с. Гаразджа. Віддати останню шану прийшли: голова ОДА Володимир Гунчик, міський голова Микола Романюк, бойові побратими, рідні, близькі, небайдужа громадськість.
Роман Луцюк – 39-річний лучанин, уродженець с. Шклинь, що на Горохівщині. Був учасником подій на Майдані, потім пішов добровольцем у батальйон «Айдар». У зоні АТО двічі поранений: після першого – достроково повернувся в зону бойових дій, після другого – змушений був лікуватися, спочатку в Київському військовому госпіталі, а згодом у США. На жаль, після другого поранення в живіт були зачеплені життєво важливі органи, які так і не загоювались, і боєць помер. Без чоловіка залишилась дружина, без батька – двоє доньок.